Відоме з XIV ст. під назвою Загайполе.
У першій половині XVI ст. польський король та великий князь литовський Сиґізмунд І Старий подарував надвірному маршалку королевича Сиґізмунда ІІ Авґуста, шляхтичу Якубові Потоцькому в нагороду за заслуги села Соколів, Загайполе. 1570 року співвласниками були сини Якуба Потоцького Миколай, Ян, Анджей, які отримали привілей на проведення ярмарків у маєтності Загайполе. 1578 року на мапі існувала місцевість Потік (пол. Potok) поблизу Соколова, для якої сини стражника коронного Миколая Потоцького Ян, Анджей та Якуб отримали привілей на проведення двох ярмарків (на день святих апостолів Петра і Павла — 29 червня за тодішньою датою; на день Чесного Хреста — 14 вересня), торги — щопонеділка. Олександр Сас-Чоловський у співавторстві з Богданом Янушем у праці «Przeszłość i zabytki wojewódstwa tarnopolskiego» вказали на отримання поселенням магдебурзького права 1578 року.
1599 року після поділу родинного майна Стефан Потоцький — наймолодший син коронного стражника Миколая Потоцького — став власником новопосталого Потока (також сіл Соколова, Скоморохи, Костільників, Уніжа). 1601 р. король Сигізмунд III Ваза на прохання власника Стефана Потоцького видав привілей, за яким поселення Потік отримало права містечка, а назву змінили на Золотий Потік (пол. Potok Złoty). 1601 року запроваджено два ярмарки: на день святого Прокопа (4 липня), святого Мартина (11 листопада).
Із Золотого Потоку походить гілка відомого в Україні і Польщі роду Потоцьких г. Пилява (золота, засновник — Стефан Потоцький). Золотий Потік був головною садибою цієї гілки Потоцьких до сильної руйнації замку турецько-татарськими військами під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма Шейтана у вересні 1676 року.
Під час Хмельниччини місто було зруйноване, убито три монахи-домініканці.
У щоденнику Ульріха фон Вердума (1672 р.) Потік описано як мале місто, у якому є римський костел, збудований із каменю. Замок, збудований на південному краї, є також оточений кам’яним муром і укріплений чотирма вежами. Українці в передмісті мають церкву, а жиди — божницю, яка вже в місті.
8 листопада 1764 року у Львові було оформлено акт дарування «Миколая на Бучачі, Потоці, Городенці, Печеніжині Потоцького воєводича белзького» (відпис знаходиться в архіві домініканів у Кракові). За ним: староста глинянський Іґнацій Потоцький (пом. 1765) і його братанок Вінцентій (пом. близько 1789) стали власниками (дідичами) міста Потік (тобто Золотий Потік), сіл Зубрець, Порхова, Незвисько, Залішики, Соколів, Русилів, Космирин, Костільники, Губин, Уніж, Сновидів, Возилів, Стінка, Коропець, Пшеничне, Бушин, Подвока, частини села Живачани. Всі спадкоємці мали отримати права на столове срібло та інші цінності, які перебували в депозиті у ченців-домініканців у Кам’янець-Подільському конвенті… до рівного поділу.
Поділ мав контролювати Теодор Потоцький (пом. 1812). Цілий і детальний перелік цінностей (пол. nobilitów) був у палаці М. В. Потоцького в Бучачі, доглядав за ним Каєтан Домбровскі. М. В. Потоцький зобов’язав всіх наступних спадкоємців до виплати щороку 50000 флоринів для утримання костелів Бучача, Потоку, Городенки. Нові власники Потіцького і Бариського ключів мали доглядати, щоб в околишніх лісах не вирубувались ліси для випалювання вапна. Документи були додані до архіву урядових актів у Львові 15 листопада 1764 року, до архіву земських актів у Галичі 21 листопада 1764 року.
За даними «Словника географічного Королівства Польського та ішших країв слов’янських», 1774 року власником маєтку Золотий Потік був Іґнацій Потоцький (інформація помилкова, бо він помер 1765 року, діти Александер (1756—1812), Миколай, Маріанна, Беата були малолітніми) опікуном якого був великий коронний конюший Геронім Вєлопольський гербу Стариконь (пом. 1779). 1775 року старший син глинянського старости Іґнація Потоцького Александер почав переймати права власності над своїми маєтками (його управителями (пол. dzierżawca) були чесник коронний Тадеуш Ґервазій Дідушицький гербу Сас (пом. 1777, на замку резидував його економ Юзеф Завадскі (нар. 1724)), Юзеф Маєвскі (нар. 1726, проживав на замку з сім’єю (дружиною Катажиною, 6-ма дітьми), підписав угоду з уже повнолітнім Александером Потоцьким. Наприкінці XVIII ст. Александер Потоцький почав ділити та продавати частинами маєток, ліквідуючи Потіцький ключ. Одним з його головних контрагентів був Людвік Скварчиньський (1771—1856), який став новим дідичем.
Австрійська окупація
Золотий Потік (Поток) на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках
Potok Z. 7.jpg
За першим поділом Польщі 1772 року Золотий Потік відійшов до Священної Римської імперії, 1804 р. — Австрійської імперії, з 1867 р. — Австро-Угорщини.
1838 року Ольшевський (ім’я нев.) — правдоподібно, став дідичем Золотого Потоку, який купив у Альфреда Потоцького. У 1840-х маєток купив Ян Стойовський, який продав його Ізраелю Фрідману. 1855 року маєток належав його спадкоємцям, 1868 року Антонію Мисловському.
1875 р. маєток у місті купив Влодзімєж Іполіт Ґнєвош, став тут мешкати. 1875 року також розробили проект створення трьох повітових судів з центрами в Бучачі, Золотому Потоці та Монастириськах
Починаючи з XVII ст. у містечку розвивається обробка дерева — дерев’яна скульптура. В 50-60 роках XIX ст. у містечку виробляли продукцію два напівкустарні підприємства — фабрики дренажних труб та гіпсу. З 1817 року працювала одна двомовна (тобто утраквістична, українська переваги не мала) школа, у якій впродовж багатьох років 1 вчитель навчав 40-50 дітей.
У 1880-х роках до містечка було перенесено повітовий суд з Язловця.
У складі ЗУНР
Після Листопадового чину у Львові було утворено ЗУНР. Місто увійшло до її складу, адміністративно належало до Бучацького повіту.
Польська окупація
З липня 1919 року Галичина була окупована польськими військами.
У містечку святкували 70-річчя утворення Матірного товариства «Просвіта» у Львові (наприкінці 1938 або на початку 1939 р.; найбільш величаве у Бучацькім повіті, прибув голова товариства доктор Іван Брик.
17 липня 1934 року горів костел св. Щепана, у 1935 році — палац Ольшевських-Ґнєвошів, 14—15 серпня 1939 року — центр міста.
УРСР
З 1939 по 1962 рік селище було центром Золотопотіцького району.
Незалежна Україна
Костел передали вірним РКЦ, у ньому знов після часткового відновлення проводяться богослужіння.
3 березня 2016 року спільними зусиллями поліцейських та представників органів місцевого самоврядування розпочала роботу поліцейська станція — перша в області та всій Україні.
